Сальна церемонія
Kaptain
bartalomeo
Тут пан Юрій Винничук поставив питання руба про те, що, мовляв у японців та китайців чайна церемонія є, а в нас сальної церемонії нема. І от згадалася мені історія моїх японських мандрів, яку я вирішив винести з коментарів і розповісти всім.

Коли я був в Японії, то привіз туди літаком два кілограми сала та три літри перцівки.За японськими митними правилами вартість алкоголю, що ввозиться не має перевищувати 2000 долярів, а мої три літри тягнули ну максимум долярв на 20-30, так що проблем не було. Отже Японія. Спочатку ми пили саке в Хіросімі, а потім переїхали шинкайсеном в Нагасакі, і тут вже я витягнув перший шмат сала.
Витягнув і повідомив здивованим яаонцям що це - українське сашімі, а ось це, сказав я витягуючи літрову пляшку перцівки, українське саке. Сало я віддав газдині закладу в якому ми пиячили і попросив нарізати як зазвичай в них ріжуть сашимі. Хазяйка прийняла в мене шмат сала як приймають щось дійсно дорогоцінне та з витягнутими вперед руками, на яких лежав шмат сала попрямувала урочистою походкою на кухню. Через хвилин 5 вона з'явилася з величезною таріллю на якій тоненькими скибочками було нарізано сало, посеред тарілі з сала була викладена троянда. В окремій тарілці лежав японський хрон васабі. Все це поставили посеред столу.



- Панове, звернувся я до поважних гостей, перед вами традиційне українське частування - сало та перцівка. Але його споживання має певну церемоніальну основу.
Японці розуміючи закивали головами.
- Отже, шановні, зараз я вам покажу, як принято споживати сало з перцівкою в Україні. Перш за все, шановні, ви берете скибочку сала та кладете на нього трішечки хрону. Нажаль українського червоного хрону з буряком немає, тому скористуємось зеленим вассабі. Після того як сало з хроном готово, майстер церемонії розливає всім по 50 грамів перцівки. Самий старший за столом підіймає гранчак, всі інші теж підіймають, коли всі гранчаки піднято старійшина вимовляє традиційний український тост "БУДЬМО", що означає японською "БАНЗАЙ", на що всі члени церемонії відповідають "ГЕЙ" що означає японською "ХАЙ" (згода). Тоді старійшина вдруге каже "БУДЬМО", і всі відповідають йому "ГЕЙ", і втретє каже старійшина, але вже тричі "БУДЬМО! БУДЬМО! БУДЬМО!" а всі тричі відповідають "ГЕЙ! ГЕЙ! ГЕЙ!", після третього "ГЕЙ!" на видоху ви ковтаєте перцівку і відчуваєте як живий вогонь розливається по роту, стравосходу і шлунку, і буквально за 5 секунд закусюєте ніжним шматочком сала із пекучим хроном. Після цього ви можете закусити ще чимось, посміхнутися іншим членам церемонії, а після цього й повторити вдруге та втретє, вже призначаючи тостуючим когось іншого.
Япаонці були вражені простотою та елегантністю церемонії. Перцівку було налито в маленькі глиняні рюмочки для саке. Тост взяв дідусь, що бачив своїми очами із віддаленої гори вибух над Нагасакі. "БУДЗЬМООО!" голосом самурая, що закликає до битви вивів він. "ХЕЙ!" відповіли японці. ""БУДЗЬМОООО!!!" ще гучніше вигукнув стариган. "ХЕЙ!" завзято відповіли семпаї. "БУДЗМОО!БУДЗЬМОО!БУДЗЬМОООО!" відчуваючи урочистість моменту грізно проспівав старий. "ХЕЙ!ХЕЙ!ХЕЙ!" рявкнули японці і проковтнули перцівку. Їх очі округлилися. "Ооооооо!!!" - здивовано поважливо сказали японці подивившись на мене. "Арександер-сан, ми маємо вибачится перед вами", "За що?" - здивувався я. "За те що попереджали щодо міцності саке та бабатової горілки - вони просто ніщо у порівнянні з міццю вашого українського саке!". "Не треба вибачень, шановні, все добре! Пригощайтеся краще салом!" - посміхнувся у відповідь я.


Нескромності псто
Vodolaz
bartalomeo
усе пам'ятаю і пальці твої худі
і ноги твої худі і худий живіт і
те як ходив уночі по морській воді
і щоки мої як змушував рожевіти

і м'якість мого стегна і твердість твоїх фаланг
і як забирали хвилі образи мої нудні
і те як єдиний ти немовби живий акваланг
не дав мені задихнутись на цьому дні

(с) Анастасія Олехнович 26 грудня 2016 року
Присвята мені красівому

Історії з дитячих утрєнніков, або косплей форева.
Kaptain
bartalomeo
До мене прийшла мама і сказала, будеш на новорічному балу пєтрушкой. О! Подумав я, креатівний костюмчік! І погодився.
А це виявився костюм клоуна! Єбучого бля клоуна, з двома ріжками дзвіночками по боках, за які всі діти смикали! Коротше новворічний утрєннік був зіпсований наглухо!
Тому я зрозумів, що таку відповідальну справу як карнавальний костюм треба брати в свої руки і ретельно контролювати. Тому на наступний Новий Рік я нарядився піратом! Намутив собі пістолет з рострубом, шаблю і кортік, бандану червону, повязку на око і тєльнік. На руках намалював фломастером веселого роджера, якір, сонце що сходить, і написав "НЕ ЗАБУДУ МАТЬ РОДНУЮ!". За цей напис на наступний день отримав виговор від виховательки в дитячому садочку.
Так от, я зрозумів, що треба якось більш лояльно підходити, і на наступний рік вдягнувся Геніальним сищіком з "Бременських музикантів". І от тут я наштовхнувся на повне нерозуміння! Мене кпинили всі діти і обзивали "Сищік-прищік"! Ну бо я типу за ментів і всьо такоє. Тобто нормальні собі такі законослухняні радянські діти, а всі розклади вже розуміли.
А тут як раз подивсь нарешті нещодавно вийшовший фільм "Фауст" і ясен хрен, шо більше всіх пропер мене Мефістофель. Здогадайтеся ким я нарядився на анступний новий рік? Правільна чортом! При чому таким хитрим і недобрим, а не проставатим і наївним. Ну і типу, розмова:
- Ти хто?
- Я котьонок, міу!
- О, котьонок, а продай мені свою душу!?
Ну і ще я намагався співати куплети Мефістофеля. Вчителя були просто в шоці і доябувилася до мами "Навіщо ваш син стільки знає?".

Кіноархів Одеської кіностудії, або "Кіно і німці".
Kaptain
bartalomeo
Одеська кіностудія виклала на Ютюбі всі свої фільми, починаючи з 1918 року.
Аплодую стоячи! Information must be free!
https://www.youtube.com/playlist?list=PL3RYZO9qYh_yVg5FpFp4Y8lfChA96Go1s&app=desktop
Тепер про фразу "Кіно і німці": фраза означає якусь дурнувату, безглузду, але при цьому досить смішну діяльність. Звідки вона взялася? В 50-ті роки, практично одразу після війни, Одеська Кіностудія Дитячих та Юнацьких Фільмів (ОКДЮФ) почала знімати кіно про дітей-героїв Другої Світової війни. При цьому діти там працювали із виучкою справжніх коммандос, а от всі окупанти показані тупими п'яницями, садистами та довбограями, яких можна наїбати на чом завгодно. Зазвичай якимось аналітичними здібностями було наділено хіба що якогось біг-боса - головного злодія в фільмі. Фільми виходили смішними, але абсолютно неправдивими. Власне кажучи тепер все це хазяйство можна подивитися в етіх ваших інтернетах.

Бездоганна репутація. (Котяча історія)
Kaptain
bartalomeo
Кіт з’явився цього року. Він вигнав всіх інших котів, в тому числі ласкового та одночасно безпардонного Киш-киша. “Киш-кишем” великого чорно-білого кота ми прозвали за те, що волаєш йому “КИШ” він навпаки лізе ще щільнійше. Здихатися Киш-киша можна було хіба що нагодувавши його до відвалу. І все одно він займав позицію десь недалеко в холодку, щоб його могли погладити та почухати.
Наш новий знайомий має абсолютно класичну строкату шкіру дикого дворового кота. Але ж манери! Ви чули, що в котів часто втілюються джентельмени? Ну ви ж в курсі про реінкарнацію? Так отож.
Наш новий кіт був втіленням статечного та незалежного джентельмена з високою долею самоповаги та снобізму. Він ніколи не вимагав поїсти. Скоріше він приходив, казав всім “How do you do” з гарно поставленим оксфордським акцентом, а після цього сидів з абсолютно незалежним виглядом. Через деякий час їдло йому виносили і він спочатку обнюхавши приймався статечно до трапези. При цьому іноді він дозволяв себе почухати за вушком, або трошки, на відстані погладити. Про те, щоб дозворлити взяти себе на руки не може йти навіть і мови - хіба може джентельмен дозволити щоб його тягали та тискали? Звичайно ж ні!
Кіт дуже полюбляв приходити на наш вечірній Journal club - це коли після робочого дня ми збираємося разом на вулиці і хтось з нас розповідає нещодавно прочитану наукову статтю. Потім ми обговорюємо які перспективні питання може допомогти вирішити те чи інше дослідження в галузі екології, та проблематику, яка разом із цим виникає. Так от кіт приходив взяти участь та тихенько послухати в куточку нашу полеміку, сам в полеміку ніколи не вступав, але зберігав вигляд всезнаючого метра.
Якось під час розборки рапанів Маріша (чи Ксюша), потягнулася погладити кота, який як раз чинно проходив повз нашу польову лабаротарію. Кіт тут же відстрибнув одночасно всіма чотирмя лапами, та подивився абсолютно нищівним поглядом. “Хіба я давав дозвіл торкатися мене брудними після рапани руками?” - казав його обурений погляд.
А зараз власне про репутацію. Якось Кся, після тривалого трудового дня, випивши вина заявила: “Я горіховка!”. Горіховка, вона ж Nucifraga caryocatactes це стара назва птахи з родини Вранових - кедровки, гарна така птаха...
І от Ксю мені і каже: “Я Горіховка із бездоганною репутацією”. А, враховуючи, що до того я взагалі не спілкувався з горіховками, то, в неї дісно бездоганна репутація, як для горіховки!
І, як мені після цього класифікувати новго КОТА? Тільки як КОТА ІЗ БЕЗДОГАННОЮ РЕПУТАЦІЄЮ!
Кіт повністю виправдовував свій статус. І тоді Маріша сказала: “Давайте назвем його КСЯ-2, адже він такий же бездогаанний як і Кся, яка є Горіховкою”.... Вам, мій любий читач складно зрозуміти, чому це так... Насправді, мені теж.
Тим не меньш, Пан Кіт мав отримати нове імʹя. Отже Coupe de Grace був за мною.
- АРТАКСЕРКС!!!!
- Ти в змозі вимовити таке ще раз? - здивувалася Маріша.
- Авжеж можу - беззаперечно заявив я.
Отже Кіт отримав від мене нове імʹя.
І, раптом, замість того, щоб плекаючи пиху свого імʹя зберігати спокій, він поперся мені під ноги, коли я пішов зливати рапанячий слим!!! Артаксеркс чомусь вирішив що це я йому несу щось вишукане поїсти, коли я почав зливати слим із рапанів, перед тим як їх готувати. Слим у рапанів дуже густий, навіть коли його розведеш водою та оцтом. І от цей слим з оцтом та сіллю полився прямо на Артаксеркса!
Артаксеркс потім зі мною день не розмовляв. Слим із водою на його розкішне хутро!
Так було підмочено одну з самих найчистіших репутацій в цій Країні!


1 жовтня 2012 р. Кара-Даг, Крим, Україна.

Фаршрутка українського Рагнарьоку
Kaptain
bartalomeo

Наш приємний та незакомплексований друг Павіан Томас Сирота, книгу про якого видало видавництво “Люта Справа”, знов вигулькнув з бурхливої колотнечі українського літературного процесу, щоб як слід насрати в душу та розповісти бувальщину щодо простих трудових буднів Ненародженого. Як істота, що познала Істину, але не встигла вчасно зістрибнути з колеса Сансари, Томас приречений забути все, що з ним трапилося в попередніх пригодах, і знайти на свою хвостату сраку нових. Отже Томас біжить від залізничних мусорів та використовує проти них ефективну агроельфійську зброю, яка ще стане йому у нагоді, - буряки. Відірвавшись від переслідування, Томас спостерігає апокаліптичну картину удара блискавки у вагон потягу із опецькуватими ментами. Пиздець? Пиздець! Але у порівнянні із наступними пригодами, це лише аперитивчик для розігріву.

Томас Якович, пробравшись через поле кукурудзи (як тут не пригадати дитячу примовку "вийди, падло, з кукурудзи!"), опиняється на автобусній зупинці, де сподівається сісти на маршрутку та поїхати в Київ. Замість цього він, разом із старим дідом Відукіндом Васильовичем Переїбихаудегеном, в якому кмітливий читач швидко впізнає скандинавського бога Одіна, сідають у маршрутку, щоб відправитись Нахуй, де буде розгортатися остання битва Рагнарьок. Що правда Відукінд Васильович виявляється насправді Арлекіном Петровичем, а звитяжна битва відбудеться не на мечах чи вогнепальних стволах, а перш за все на культурних кодах та цивілізаційних сенсах.

У читача одразу виникає два запитання: чому фаршрутка, і чому Нахуй? Як відомо, громадський транспорт є основним засобом внутрішнього пересування посполитих нашої країни. І якщо автобус – це "Велика колісниця", то маршрутка - "мала колісниця", на ній їздять до Району, на ринок за новими тапками «моноліт», в магазин по пиво, в сусіднє село на весілля та пиздилку в клубі, тож цілком зрозуміло, що Нахуй за просвітленням український народ теж поїде на маршрутці.

А фаршруткою вона називається, бо нафарширована українськими архетипами, богами та сенсами. Чому ж саме Нахуй? Ерудовані знавці географії можуть подумати, що фаршрутка прямує в китайське курортне містечко Нахуй, але це не так. Нахуй – це сакральне місце, яке ніхто не бачив, з невизначеними географічними координатами, в яке кожен українець хоча б раз в житті був посланий, а деякі навіть там побували, підсвідомо підозрюючи, але не бачачи, а тільки риторично запитуючи: "А куди це ми Нахуй прийшли?". Нахуй – місце сили, місце народження та кінця всього. Де ж ще відбутися битві проти московитської некромантичної магії Западла, як не в такому місці?

Отже нашим героям, серед яких є не тільки скандинавські, але й індо-арійські боги, а також представники європейського кліру, різноманітні військові селовики, генератори нових та хранителі прадавніх культурних сенсів, треба буде перебороти хтонічне втілення того природного явища, яке німецькі філософи від психології назвали мортідо, а автор дав ім'я Юрій Володимирович Долгорукій-Гагарін, і який мешкає наразі в засніженій Московії. Автор влучно підмітив тягу північних сусідів до руйнування та самодеструкції і навіть те, що весь кмітливий винахідницький геній сусідів так чи інакше спрямований на руйнацію. Герої протиставлять нищівним культурним кодам російського блатняка міцні селянські прокльони та те що потрапляє під руку в простій сільській хаті, а остаточний Coup de gras має нанести сама Природа як стихійне явище, яке уособилося в нашому розумному та балакучому хвостатому другові. Епос одним словом із усіма пригодами та алкоголем, який зазвичай витікає в таких випадках.

Про що ж насправді ця книжка?
Якщо добре штрикнуть гострим заступом аналізу і відгорнути в сторону звитяжну канву пригод павіана та його друзів, ми побачимо роман-застереження. Як в свій час Джон Роуел Толкієн в «Гоббіті» нишком, як футбольний фанат – бухло на матч, проносив в підсвідомість читача ідею битися за справедливість та щастя інших людей, навіть нехтуючи власним комфортом, так Ivan semesyuk проносить ідею вбивчої небезпечності московитських культурних кодів, сенсів та цінностей, починаючи від очевидної токсичності блатной естетики і шансону і закінчуючи Цоєм та русскім роком.

Отже перед нами загорнутий у яскраву обгортку бурлеску і политий мацним шаром екшену роман-попередження, який я б рекомендував для позакласного читання учням середніх та старших класів, і тоді наш Рагнарьок закінчиться перемогою, а не зрадою і все в нас буде харашо, і буряки вродять!

P.S. Ну і що, що там матюки? Ви що думаєте, діти в школі їх не знають?

І ще раз про смаки Романа Нєдзельського і нафталін.
Kaptain
bartalomeo
У історії з блатнячком від Віллі Токарєва в палаці "Україна" виявляється є продовження.
Якщо пам'ятаєте мене запросили на прес-конференцію присвячену звіту про діяльність палацу "Україна", а перед тим, щоправда пан Нєдзельський назвав мене на сторінці палацу "Україна" "корисним ідіотом", ну нехай це буде на його совісті.
иректор охарактеризував мою діяльність.

Але саме цікаве відбулося згодом, коли Нєдзельський дав інтерв'ю КП Україна. Цитую:

Я только не могу понять, почему, выражая общественное негодование, граждане-активисты звонят мне. Я, представляя Дворец "Украина", заключаю контракт с организаторами концерта. Мое дело, чтобы с залом было все в порядке и номерки в гардеробе висели. Я - не фискальная служба, списками не ведаю.
И лично мое мнение - Вилли Токарев своим приездом беды национальной безопасности точно не сделал бы. Но принцип есть принцип... Я только прошу, пусть кто-то организует концерт украинского шансона. Я вот знаю в Черновцах отличного шансонье - Мишу Грицкана, могу познакомить. Главное, чтобы зал не пустовал и музыка звучала!

Пізніше стало відомо що в цей день буде концерт Олександра Злотника.

Я це до чого: от Нєдзєльскій бідкається-жаліється що ледь зводить кінці з кінцями і йому аби зал був заповнений. Так може цеє, треба репертуарну і смакову політику змінити? Чомусь у більшості організаторів музичних фестивалей (я навіть не зміг їх порахувати) із відвідувачами все нормально, інакше кількість цих фестивалів не збільшувалася б щороку попри всі економічні та політичні чинники. А от у Палацу Україна - бідося, без російської попси гешефту нема! При цьому весь час розповідають про те що українські виконавці до Палацу Україна "не доросли" і тільки зараз потрохи доростають. Може досить пхати на головну сцену країни скам'янілу російськомовну попсу, а час просувати щось нове? Бо шанувальників творчості Яна Табачника меньшає з кожним роком, і не тільки Табачника, але й інших хедлайнерів головної сцени палаца Україна. А от молодим та перспективним виконацям на цю сцену вже якось і виходити неприємно, занадто егрегор нафталіном штиняє.

P.S. Мій Вчитель з філософії професор Сергій Борисович Кримський казав мені "Смак це Совість", це я до чого? Да так, не до чого.

Віллі Токарєв versus Україна
Kaptain
bartalomeo
Оскільки шановний Пан Професор gorky_look зробив референс в своїй новій лекції, то мені вже точно треба викласти цей матеріал в ЖЖ.


Як мені повідомили «нова радість» таки стала, і концерт Віллі Токарєва, стараннями таких небайдужих громадян як я, було скасовано. Маю зазначити, що в процесі цієї невеликої інформаційної антишансонної кампанії мені прийшло безліч коментарів і навіть повідомлень, які можна розділити на 4 нерівні групи.

Перша, сама маленька це слова безумовної підтримки. Друга, трохи більша група, накинулась на мене за нецензурну лайку закидаючи, навіть, що мої матюки роблять мене гіршим за Віллі Токарєва та його творчість. Третя група цікавилася, чому мене не обурює концерт Наташі Корольової. Нарешті четверта, найбільша група, обурливо запитувала, що поганого зробив Віллі Токарєв, хто я такий, щоб забороняти (порівнювали мене навіть із самим прости Господи моралєнфюрером Костицьким), радили мені боротися краще з безсовісними депутатами, продажними прокурорами, запльованими під'їздами (потрібне підкреслити). Отже оскільки я отримав такий потужний фідбек варто відповісти.

Перш за все хочу подякувати всім небайдужим громадянам, культурним діячам і журналістам які теж підняли це питання побачивши мій пост, або просто побачивши афішу на палаці Україна. Взагалі репертуар цього закладу завжди вражав своїм несмаком, там регулярно виступає непотопляємий ректор «Кулька» Поплавський, відомий шанувальник побивання жінок та російського президента Кіркоров та ще багато виконавців, чия творчість у будь-якої людини з мінімальним відчуття смаку визивають гримасу як від зубного болю. В цьому плані репертуар палацу можна порівняти хіба що з сумнозвісною Шевченківською премією, яку зазвичай видають невідомо кому та невідомо за які заслуги, які абсолютно відірвані від сучасного культурного дискурсу, є приємні виключення у лауреатах премії, як наприклад цього року, хоча і тут виникають певні питання, які я тут волів би не піднімати. В будь-якому разі діяльність палацу, який підпорядковується ДУС має моніторитися громадськістю так само ретельно як і діяльність Мистецького Арсеналу.

Щодо людей, що закидають мені мою нецензурну лайку, не бачачи за нею нічого більше, ну що ж, це ваше право, шановні, за деревами не розгледіти лісу, хотів би лише зазначити що для сучасної української культури відомі матерщинники Подерв'янський, Андрухович та Жадан зробили набагато більше ніж усі міністри культури разом із усіма міністерствами разом взяті. Щодо форми подачі: десь рік тому ЗАТ «Оболонь» вирішило випустити огидне пивне пойло «Героям Слава»! Я написав пост повний обурення та матюків і це подіяло, тому я вирішив діяти за перевіреним рецептом і, як бачите, воно знову спрацювало.

Тепер щодо Наташі Корольової та інших, солдатів консціентальної війни, яка розпочалася навіть не 10 років, як хтось думає, 31 грудня буде 21 рік з дня виходу «Сатрые песни о главком» - м'юзіклу, в який став першим пробним шаром в переосмисленні спадщини СРСР, в якому відомі російські виконавці, виконували пісні сталінської епохи в цукрово-слащавій манері. «Піпл схавал» цей фільм на ура, після чого дискурс про ностальгування за Совком був взятий на озброєння спочатку Останкіно, а потім і всією пропагандонською машиною Кремля. Але в усій цій війні Наташа і компанія тільки пішаки.

А от у Віллі Токарєва роль майже тектонічного масштабу, як на мій розум. Отже відповідаючи на 4 питання: що тебе так розлютило саме у факті концерту Віллі Токарєва хотів би нагадати вам події 1989 року. Багато хто їх не пам'ятає, бо був занадто малий, або занадто заклопотаний питаннями виживання. Це був час пошуку нових сенсів, оскільки те що транслював совок не вартувало й дрібної ганзольки. Солженіцин починається публікуватися і передруковуватися ледь не в «Свиноводстві», русскій говно-рок вовсю мавпує західних виконавців, то підлизуючи при цьому ком.партії, то навпаки стаючі у непримириму опозицію, виникають кооперативи-міліонери всі із захватом дивляться на Захід і особливо на США. І саме з США, з Брайтон-біч прилітає Віллі Токарєв який несе нове Євангліє блатной естетики совковому народові: «воруй, вбивай, пияч, підкупай, переводи гроші за кордон і нічого тобі не буде, ех воровская жизнь весьолая».

Звичайно весь цей блатняк існував задовго до Токарєва, більше того блатняк навіть був в певній фаворі у радянської інтелігенції, як таке собі фрондьорство та супротив совковій системі. Нажаль вся ця інтелігенція не розуміла що блатні – «плоть від плоті» совкової системи не хочуть смерті цієї системи, а хочуть тільки зміни певних правил гри, так би мовити послаблення імунітету та зрощення влади з криміналом. Проголосити такий блатний маніфест було нереально будь-якому громадянину СРСР, а от громадянину США, «успішному співаку», «королю шансону» можна було все. Саме він задав новий естетичний культурний код для постсовкового простору від Камчатки до Ужгороду. Звичайно на офіційних концертах намагалися обійти стороною асоціальні теми, але по руках на бобінах та відеокасетах вже вовсю ходили пісні фігуранта з відвертою воровською естеткою, що так стала до вподоби кумірам мільйонів пост совкової сцени та кабаків.

Шуфутінский, Круг, Бутирка, Воровайкі та іже з ними з'явилися на сцені вже після Віллі, на хвилі успіху цього месії блатняка. Картина світу в підсвідомості мільйонів почала змінюватись: злодій та бандит став асоціюватися з успіхом, з романтикою та з вольовими рішучими людьми. Блатняк став тим консервантом, який замаринував напіврозпавшийся совок, недарма премія «Шансон Года» що вручається з 2002 року відбувається в Кремльовському палаці!!! Доречі естетику блатняка та романтики бандитського світу дуже активно став пропагандувати в Україні Дмитро Гордон, талановитий журналіст-інтерв'юер, що заробив свої перші статки на розкрутці відомої шарлатанки Марії Стефанії, видавець та головний редактор жовтенької газети «Бульвар Гордона», в якій на перших шпальтах з завидною регулярністю стали виходити інтерв'ю з кримінальними авторитетами та блатними лабухами - "героями нового часу".

Апофеозом блатного дискурсу в Росії став приход воруватого та гопуватого плюгавого карли до влади та його царювання впродовж 16 років (так я в цьому вбачаю і вину Віллі Токарєва). Що ж до України, то, на мою думку, апофеозом стала програма одіозного Яна Табачніка «Честь Имею Пригласить» 2011 року, під час якої під досить виразною назвою жартівливого конкурсу «Україну мають таланти» заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін зіграв на білому роялі «Мурку» - цей гімн блатного світу.



Потім була Революція гідності та Небесна сотня. Нагадаю, що перш за все Революція повстала проти оцієї бандитсько-кримінальної естетики, проти Межигір'я, золотих батонів і Пшонкі головного мозга. За це повстання,великий шанувальник блатної естетики з сусідньої держави пішов на нас війною «терпіли на сосєднєй зонє взбунтовалісь, порєшилі пахана і вєртухаєв, надо іх наказать за жизнь нє по понятіям» - десь так для середньостатистичної свідомості росіянина транслюється насправді ідея про війну з Україною, все інше це просто наносне лушпиння.

І от на третій рік війни проти шансонно-барачної совкової естетики сусідньої держави, відомий пропаГордон данної естетики привозить до нас «короля Шансону» зі «старимі пєснямі о главком» так би мовити! Така собі спроба ренесансу давно прогнилого блатного дискурсу. Це навіть не метафізичний Цой проти якого повстали мої друзі Олекса Манн, Андрій Бондар та Іван Семесюк, це значно гірше, ретрограднійше та огидніше, це назад у брєжнєвський застой, адже саме з цієї епохи Токарєв і черпає натхнення для своїх так би мовити опусів. Вибачте але я таке стерпіти мовчки не міг!

Мені тут закидають, що влада захоплена спрацьованими бандитами та ворами, так от шановні, якщо хто не второпав, це результат концертної діяльності дяді Віллі з Нью-Йорку та його колег по блатному співу, адже спочатку прийняття бандита і вора як нормальної, успішної людини та романтика пролізло в спільне підсвідоме з пісень, апотім вже вори і бандити пролізли у владу.

І наостанок: в моєму пості жодного разу не вживалося слово "ЗАБОРОНИТИ", я всього лишень хотів дізнатися тих героїв що дозволили собі таку безтактність (в домі повішеного мотузки не те що не дарять чи показують, про них навіть не розмовляють), але як з'ясувалося історія нас вчить тому, що не вчить нічому і більшість читачів взагалі забули причинно-наслідкові ланцюжки 25-річної давнини. Ну що ж, герої засвічені, концерт скасовано і на тому спасибі.

P.S. Автор залишає за собою право мати своє власне бачення історичних процесів, а за необхідності і послати коментаторів.

[reposted post]Массачусетский технологический институт выложил в открытый доступ все учебные материалы
9 vrata
philologist
reposted by bartalomeo
Массачусетский технологический институт (США) опубликовал полные учебные программы, видеолекции 32 курсов, конспекты, экзаменационные вопросы и шпаргалки, - сообщает "Росбалт". Все учебные материалы размещены на MIT OpenCourseWare. Среди предложенных дисциплин «Антропология», «Биоинформатика», «Архитектура», «Аэронавтика», «Гендерные исследования», «Математика» и другие. У каждого курса есть видео, аудио, английские субтитры, презентации, задания и их решение в формате pdf. Также доступны отдельные переводы курсов на китайский, турецкий, испанский, португальский, французский, немецкий и украинский языки. Массачусетский технологический институт считается одним из лучших технологических вузов мира. Стоимость одного учебного года в учебном заведении составляет $63 250.



Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy


Томатний суп, як порятунок у спеку.
Kaptain
bartalomeo

Коли у місті спека і плавиться асфальт, коли навіть на св'ященний Борщ не можеш дивитися, коли з тебе ллється солона рідина як зніжинського огірка і думки про гарячу їжу викликають тільки огиду...
В пригоді нам стає наша кмітливість, культурний обмін та висока каратєльська кухня! Хто сказав, що супи мають бути гарячими та саме на бульйонах? Нічого подібного! Є безліч холодних супів на овочевій або фруктовій основі!
Один з них Гаспаччо робиться дуже швидко та дуже просто: нам потрібні стиглі, а ж м'які помідори, один або два тверденьких огірочки, часник, спеції, сіль, зелена городина та олія.
Отже, шановні, ви безпощадно рубаєте помідори, як петлюрівці комуністів, безжально здираєте з огірка шкіру, все це кидаєте у велику конічну посудину, туди ж можете кинути червоний солодкий перець, трішечки ріпчастої цибулі, зелень, часник, додати трішечки олії та лимонного соку, або ж оцту бальзаміко. А потім з кровожерною росмішкою подрібнити все це блендером до стану який я називаю "мякоть русскоязичного младєнца з кров'ю".
Отже наша страва готова. Перелийте її в гарненьку гальбу, прикрасте зверху кропом, руколою, можете посипати сухариками і радісно споживайте! Ще в гаспачо можна кинути пару кубиків льоду щоб він був холодніше, а також додати за смаком світлого пива чи самогончику. Це одразу підвищить ваш моральний дух, "але не розвезе" бо у вас і випить і закусити в одній так би мовити тарілці. Смачного, малята!

?

Log in